Азія чи Європа? Туреччина очима не матрацника.

16-тиденна мандрівка західною половиною Туреччини дикуном.



Туреччиною мандрували:
1. Nicks_UA
2. Олексій Славутський
3. Сергій Храпко
4. Володимир Павлуша

МАРШРУТ:

26.04.2008 – приліт в Стамбул (Istanbul), Едірне (Edirne)
27.04.2008 – Едірне (Edirne), Геліболу (Gelibolu), Ечеабат (Eceabat)
28.04.2008 – Чанаккалє (Canakkale), Троя (Troja, Troy), Балікесір (Balikesir)
29.04.2008 – Анкара (Ankara)
30.04.2008 – Каппадокія (Cappadokia)
01.05.2008 – Каппадокія (Cappadokia)
02.05.2008 – Анталья (Antalya), Перге (Perge), Олімп (Olympos)
03.05.2008 – Олімп (Olympos), Демре (Demre), Фетхіє (Fethiye)
04.05.2008 – Фетхіє (Fethiye), Бодрум (Bodrum)
05.05.2008 – Бодрум (Bodrum), Сельчук (Selcuk), Ефес (Efes)
06.05.2008 – Ізмір (Izmir), Бергама (Bergama), Пергам (Pergamon)
07.05.2008 – Денізлі (Denizli), Памуккалє (Pamukkale)
08.05.2008-10.05.2008 – Стамбул (Istanbul)
11.05.2008 – Стамбул (Istanbul), виліт до Києва

ВІЗА

Для отримання турецької візи жодних документів не потрібно, це просто марочка, яка купується на будь-якому КПП на кордоні Туреччини або в транзитній зоні в аеропорту. Для українців ця марочка коштує 20$ і дає право на дворазовий в’їзд до Туреччини протягом 2-х місяців.

ВАЛЮТА ТА КУРС

Декілька років тому в Туреччині пройшла валютна реформа і в обігу зараз нова турецька ліра (YTL).

1 USD = 1.28 YTL

Краще за все міняти гроші в банках, але в неділю вони закриті і тоді доводиться міняти в обмінних пунктах. В банках курс найкращий, але при цьому в різних відділеннях одного банку курс різний. Деколи в обмінниках беруть комісію, яка може складати 4%. Як і у нас в аеропортах та на вокзалах курс найгірший. Якщо з якихось причин вам не вдасться поміняти гроші це не кінець світу. Так наприклад, ваші долари або євро без проблем приймуть в готелі, що правда курс тут зрозуміло буде не на вашу користь. Нам навіть раз вдалося заплатити доларами за квитки на автобус. Ми буквально заскочили до нього на ходу, коли він відправлявся і часу пояснювати, що у нас немає лір не було. Найцікавіше те, що при цьому розрахувались ми доларами по кращому курсу ніж був в аеропорту. Але бажання втрачати гроші на курсі в нас не було і після цього ми твердо зрозуміли, що обов’язково потрібно поміняти гроші. Складність була в тому, що це була неділя, всі банки були зачинені. При цьому ми були в не зовсім туристичному місті Геліболу, в якому обмінників знайти не вдалося. Але як показав наш досвід, навіть в такій ситуації можна поміняти валюту. Після того, як ми поспілкувались з місцевим населенням, нам вказали на кілька закладів, власники яких купують валюту. Деякі з них виявились зачиненими, але в одному з інтернет-кафе нам вдалося поміняти досить велику суму грошей по чудовому курсу. На додачу до цього власник цього інтернет-кафе відмінно володів англійською і нам вдалося поспілкуватися з ним про все, що нас цікавило.

ТРАНСПОРТ

Туреччина має велику територію, яка до того ж вкрита горами, і на пересування нею потрібно витрачати досить великі проміжки часу, тому потрібно всі переїзди досить ретельно спланувати наперед. Мені одразу стало зрозуміло, що нічних переїздів не уникнути. Для того, щоб бодай трохи їх полегшити, я придбав надувну подушку, що надівається на шию. Одразу скажу, що кардинально вона нічого не змінює, але все ж таки з нею м’язи шиї відпочивають і загалом трохи комфортніше.

Залізниця. Залізниця в Туреччині розвинута погано, вона стара й потяги їздять повільно. Це викликає здивування, так як літр 95-го бензину в Туреччині коштує 3,5$. Часто густо залізничні шляхи прокладені в обхід гір і це ще більше подовжує подорож. На автобусах можна значно швидше дістатися пункту призначення, але залізниця приблизно вдвічі дешевша. Також на відміну від автобусів на проїзд залізничним транспортом студентам надається знижка 20%. Залізницею доцільно користуватися, коли потрібно здійснити переїзд на велику відстань. Зазвичай це робиться в ніч і залізницею таку подорож легше перенести навіть в пульманівських (сидячих) вагонах. Сидіння в потязі ширші ніж в автобусі і відстань між ними більша. До того ж, якщо пощастить, то можна лягти на двох порожніх сидіннях, залишивши ноги в проході. Нажаль далеко не всі міста, між якими є залізничні колії, мають сполучення поїздами. Навіть перше та трете за чисельністю мешканців міста Туреччини – Стамбул та Ізмір не мають між собою залізничного сполучення, хоча залізниця є і в Стамбулі, і в Ізмірі. Також на відміну від автобусних компаній у турецької залізниці є сайт з усією необхідною інформацією:

http://www.tcdd.gov.tr
https://etcdd.tcdd.gov.tr/tcddrezwebapproot/danismatcddservlet?ulkeid=ENG

Там можна дізнатись про наявність залізничного сполучення між необхідними містами, подивитись час відправлення/прибуття потягу, дізнатись про вартість проїзду. В великих містах, таких як Стамбул або Ізмір, існує декілька залізничних станцій і кожна з них має власну назву, яка не співпадає з назвою міста.
Додам лише, що в Туреччині є вагони для курців і, якщо ви не палите, то коли купуєте квиток потрібно обов’язково акцентувати увагу, що вам потрібен квиток в вагон де заборонено паління. Ми про це не знали і нам довелось їхати з Балікесіра до Анкари в вагоні для курців, це було жахливо, я ладен був повбивати всіх у цьому вагоні.

Міжміські автобуси. На відміну від залізниці інфраструктура автошляхів в Туреччині на високому рівні і не припиняє свого розвитку. Кругом де ми були будувались нові мости, розв’язки, тунелі в горах тощо. Якість доріг на непоганому рівні, багато де є платні автобани, які є більш прямими і швидкісними за альтернативні дороги. Всі автобуси, які здійснюють міжміські перевезення в Туреччині є надзвичайно комфортабельними: великі панорамні вікна, м’які сидіння, клімат-контроль. Переважна більшість із них Mercedes та Man. До цього я в подібному автобусі їздив лише раз в житті (це було в Словаччині) і був приємно здивований таким рівнем комфорту в Туреччині. Додайте до цього велике багажне відділення та провідника, який за першим проханням принесе води. За певним графіком провідник розносить каву, чай, сік, Pepsi... Якщо дорога триває 3 години або довше, то до рідин додається ще щось накшталт сендвічів, печення. Ні за які з цих послуг додаткова платня не береться, ви сплачуєте лише вартість квитка. На відміну від залізниці єдиного державного автобусного перевізника в Туреччині нема і цим займається безліч приватних компаній. Коли ви потрапляєте на автовокзал (Otogar) в будь-якому місті, то там є офіси всіх перевізників, які здійснюють рейси з цього міста. Жоден з перевізників, навіть найбільші, не здійснюють перевезення в усі міста. Вам потрібно походити по офісам різних перевізників і обрати того, час відправлення автобуса і вартість квитка якого вас влаштовують. На відміну від залізниці автобусні перевізники в Туреччині знижок студентам не надають. Тут наведені напрямки, в яких здійснюють перевезення найбільші турецькі автобусні компанії: http://www.turkeytravelplanner.com/trans/Bus/top_firms.html . Також там є посилання на сайти безпосередньо самих автобусних перевізників, але нажаль далеко не на всіх сайтах є можливість обрати англомовний варіант. Серед тих, що доступні англійською мовою, корисної інформації також не багато, принаймні, дізнатись вартість квитка можна лише з кінця в кінець. Щоб якось прикинути приблизні витрати на переїзди за обраним маршрутом довелось з наявних рейсів і цін на квитки вираховувати середню вартість квитка в залежності від відстані між містами. На момент нашої подорожі приблизна вартість проїзду 10 км становила 1 YTL.

Приміський транспорт та транспорт міжміського близького сполучення. Цей вид транспорту в Туреччині називається “Dolmus”, перекладається як маршрутка. Вони зовсім не такі комфортабельні, як міжміські автобуси, на невеликі відстані в них іноді доводиться їхати стоячи.

Наші витрати на міжміський транспорт в грошах та часі:

Стамбул – Едірне - 17 YTL, 3.5 години.
Едірне – Геліболу – 20 YTL, 3 год.
Геліболу – Ечеабат – 7.5 YTL, 30 хв. (тут скоріш за все нас кинули).
Паром Ечеабат – Чанаккалє, 2 YTL.
Чанаккалє – Троя – 4 YTL.
Чанаккалє – Балікесір – 25 YTL, 4.5 год.
Потяг Балікесір – Анкара – 16 YTL по ISIC, 9.5 год.
Анкара – Гьореме – 25 YTL, 5 год.
Гьореме – Анталья – 40 YTL, 12 год.
Долмуш Анталья – Аксу (Aksu) – 2.5 YTL.
Долмуш Анталья – поворот на Олімп – 8 YTL, 1 год.
Долмуш з траси до Олімпа – 3 YTL.
Долмуш від повороту на олімп до Демре – 8 YTL, 2 год.
Демре – Фетхіє – 14 YTL, 3 год.
Фетхіє – Мугла (Mugla) – 13 YTL, 2.5 год.
Мугла – Бодрум – 10 YTL, 2 год.
Бодрум – Сельчук – 20 YTL, 2.5 год.
Сельчук – Ізмір – 7 YTL, 1 год.
Ізмір – Бергама – 10 YTL, 2 год.
Ізмір – Денізлі – 20 YTL, 3 год.
Денізлі – Памуккалє – 2.5 YTL, 30 хв.
Потяг Денізлі – Стамбул (HaydarPasa) - 20 YTL по ISIC, 16 год.

Міський транспорт. Нажаль далеко не завжди вдавалося якісно скористатися міським транспортом, це було пов’язано з не завжди якісними мапами та з браком часу на освоєння в новому місті. Принаймні в Стамбулі були “акбілі”. Це брелок, за допомогою якого можна розраховуватись як в метро, так і в трамваях та автобусах. При цьому вартість проїзду буде дешевшою ніж, якщо платити за жетон або водієві при вході. Щоб купити акбіль потрібно внести за нього залог та покласти певну суму грошей на нього, за неперевіреною інформацією залог 10 YTL, а покласти потрібно 20 YTL. Де продаються ці акбілі мені дізнатися так і не довелося. :( Враховуючи, що нас було четверо, а проїзд в місцевому транспорті в Туреччині недешевий, то це було б вигідно та зручно. Знижок для студентів в міському транспорті нема.
Метро. В великих містах в Туреччині є метро, хоча далеко не всюди воно підземне. Серед міст, в яких ми були, метро є в Стамбулі, Анкарі та Ізмірі. Дуже зручно, що в Стамбулі метро прокладене безпосередньо в аеропорт. Для того, щоб потрапити з будівлі аеропорту до метро потрібно спустить на ліфті на “0” поверх. :) Вартість жетону на проїзд в метро в Стамбулі 1,3 YTL. На відміну від нашого метро в Стамбулі пересадка з лінії на лінію це пересадка з одного метро в зовсім інше і при пересадці потрібно знову платити за проїзд. Всього в Стамбулі є 4 види (практично лінії) метро + фунікулер. За стамбульськими мірками наш швидкісний трамвай на Борщагівку також метро. :) В Анкарі проживає 4 млн. людей, а в місті лише 2 лінії метро. Із особливостей відмічу, що купити жетон на один проїзд в Анкарі не можна. Тут продаються картки на певну кількість проїздів, чим більше проїздів, тим дешевше кожен з них. Мінімальна картка на 2 проїзди коштує 3 YTL. В Ізмірі на метро їздити не довелося.
Автобус. Міські автобуси в Туреччині їздять швидко і на зупинках зупиняються лише за вимогою, для цього в салоні встановлена безліч кнопок “Dur” (Стоп). Проїзд в міському автобусі коштує зазвичай 1,25-1,5 YTL, оплата при вході акбілем або готівкою водієві. Через це всі заходять лише через передні двері і там постійна штовханина. Майже на кожній зупинці є фрагмент мапи міста з позначеною на ній зупинкою та маршрутами автобусів, які через неї проїздять.
Таксі. На таксі ми їздили мало через те, що воно недешеве. За проїзд одного км вам доведеться сплатити 2-2,5 YTL. Враховуючи ціни на бензин цьому дивуватися не варто. Якщо ви не хочете зайвих витрат, то на таксі доцільно їздити лише на невеликі відстані, якщо ви не знаєте дорогу. Нас було четверо і вартість проїзду міським транспортом для нас становила мінімум 5 YTL. Наприклад, коли ми шукали в Ізмірі фортецю було досить важко зорієнтуватись через вузькі вулиці і можна було ще довго блукати цими старими вуличками, але ми взяли таксі за 8 YTL і швидко дісталися фортеці.
Паром. В Стамбулі це цікавий для туристів і життєво необхідний для місцевих мешканців транспорт. Через Босфор є лише 2 мости і зрозуміло, що для міста з 14 млн. населенням цього недостатньо. Паром через Босфор пливе безпосередньо від азійського залізничного вокзалу до Eminonu (дві останні голосні потрібно писати з умлаутом, але в мене немає такого шрифту). Вартість всіх паромів в Стамбулі 1,3 YTL. Окрім парому через Босфор є паром, який пливе по Золотому Рогу. Також теоретично існує паром, який не перетинає Босфор, а пливе вздовж нього і чергує зупинки по обох берегах, але при нагоді його зупинку під мостом знайти не вдалося.

ПРОЖИВАННЯ

Туреччина – країна з розвинутою туристичною інфраструктурою, тому знайти місце для проживання можна без жодних проблем. До ваших послуг безліч готелів, хостелів, пансіонів… з будь якими умовами на будь який гаманець. Так скажімо при тому, що Туреччина значно дорожча за Україну країна, вартість проживання в однакових умовах в Туреччині буде дешевша і вона майже не залежить від регіону країни, його туристичності або величини міста. Протягом нашої подорожі ми ночували в двох або чотирьохмісних номерах, іноді з умовами в номері, іноді без. Зазвичай за одну ночівлю з людини ми платили 20 YTL, іноді 15 YTL, іноді 25 YTL. Вказувати якісь конкретні місця для проживання з рекомендаціями або антирекомендаціями нема сенсу, їх безліч і потрібно просто обрати те, що вам підходить більше. Оскільки пропозицій по проживанню багато, то намагайтеся обирати готель, який розташований поруч з тими місцями, які вас цікавлять. Якщо у вас занадто мало часу, то вам навіть на вокзалі або в кафе-ресторані запропонують якісь варіанти по проживанню. Якщо ціна вам підходить, то на них можна сміло погоджуватись тому, що великої різниці в умовах в різних місцях не буде. До того ж за вами надішлють транспорт, який вас безкоштовно доставить до обраного вами готелю і ви заощадите ще більше часу. В будь якому разі ви спочатку побачите, які умови вам пропонують і тільки після цього заплатите, кота в мішку брати не доведеться. Так щоб окремі люди стояли на вокзалі і шукали клієнтів для якогось готелю майже не бачив, але у кожного турка велика родина і безліч знайомих тому з питанням поселення сміло звертайтесь до будь кого. Але як і в будь якій справі тут є нюанси і на них я хочу зупинитися більш детально.

Проблеми з пошуком житла у нас виникли лише одного разу. Це трапилось в першу ж ніч в Туреччині. :) Коли ми приїхали до Едірне, виявилось, що вся молодь регіону приїхала здавати вступні іспити до місцевого університету і всі готелі забити під зв’язку. За добу до цього наш товариш був в Едірне, поселився без жодних проблем і навіть скинув СМС нам адресу свого готелю. Ми обійшли всі готелі в центрі міста і не знайшли жодного вільного місця окрім одного занадто дорогого готелю. Ми в принципі були готові зняти один номер на всіх і якось там перекантуватись до ранку, але хазяїн не погодився. Це було вже десь о першій годині ночі і всі вже погодились на те, що будемо ночувати на вулиці під дощем. :) Мене в цій ситуації раділо лише те, що в мене є штатив і я зможу до ранку чимось себе зайняти і заодно зробити багато фото нічного Едірне. Але трапилось так, що протягом цього процесу нам вдалося знайти місце для ночівлі. :) Місце було з абсолютно мінімальними умовами, я б навіть сказав спартанськими, але ми йому відверто зраділи. Там нічого не змінювалося мабуть останніх років 20 і було таке враження, що я потрапив до машини часу, все було в стилі ретро. :) З цих 20 років ремонт мабуть не робився останніх років 10. Але там були ліжка, на яких можна було спати. :) Ось в таких ситуаціях досить сильно переосмислюєш свою систему цінностей. Постіль на ліжках була така, що спати без одягу ніхто не ризикнув. :) Я ходжу в походи, їжджу на рибалку, буваю на природі і влітку іноді сплю під відкритим повітрям без намету, але спати в місті під відкритим небом та ще й під дощем в мене не було жодного бажання. :)

Після проблем, які у нас виникли з проживанням в Едірне, ми відверто переживали, що можуть виникнути подібні проблеми з проживанням на Дарданеллах, в Ечеабаті або Чанаккале. Під час нашого перебування там відмічалася річниця битви турецьких військ з австралійско-новозеландськими військами під час I-ої Світової Війни. Це не свято, а вшанування жертв тої далекої битви, називається ANZAC day (Australian and New Zealand Army Corps). В тій битві турки отримали переконливу перемогу, але загинуло занадто багато людей, близько 80 000 турок і близько 140 000 австралійців та новозеландців. За словами місцевих вшанувати пам'ять своїх загиблих співвітчизників приїхало 10 000 австралійців та новозеландців, але цього разу все обійшлося і жодних проблем з пошуком житла не виникло.

Також після проблем з житлом в Едірне ми переживали, що можуть виникнути проблеми з проживанням в Стамбулі оскільки там як раз під час нашого перебування мав відбутися етап Формули-1. Декілька днів поспіль ми приділяли певний час бронюванню готелю в Стамбулі і нам без надзусиль вдалося забронювати готель в Султанахметі (SultanAhmet) за прийнятною ціною, але потрібно сказати, що багато місць були зайняті.

Окрім проблем з пошуком житла хочу зупинитись і на деяких приємних та цікавих речах. В Каппадокії можна зупинитись в готелі з номерами, які видовбані в скалі. Скали там м’які і таких готелів досить багато. Безпосередньо на автовокзалі в Гьореме (Goreme) є туристичний офіс з фотографіями мабуть всіх готелів Гьореме, там на місці ви можете обрати готель, до нього зателефонують і за вами приїде безкоштовний транспорт. В кінці квітня на початку травня без обігрівачів в цих готелях відверто прохолодно, тому влітку має бути досить комфортно. В нашому готелі номер виглядав не так гарно як на фото, але з тераси для сніданку була чудова панорама на околиці Гьореме з космічними пейзажами.

На захід від Антал’ї та Кемеру є досить цікаве місце. В долині річки Улупинар знаходиться античне місто Олімп. Олімп майже не зберігся і долина цікава більше легендами, які з нею пов’язані, аніж самим Олімпом. В долині річки Улупинар знаходиться досить велика кількість пансіонів, але є там ще й досить незвичний хостел у вигляді дерев’яних будиночків на деревах. Їхали ми в це місце лише заради того, щоб зупинитись в такому незвичному хостелі та отримати від цього нові враження, але вийшло так, що зупинились не в ньому. Коли ми приїхали до нього, то знайшли там гамірну тусню, а ми вже дві ночі поспіль провели в дорозі, стомились і хотіли привести себе до ладу і відпочити. Таким чином довелось проміняти проживання в справжнісінькому пентхаузі на дереві та спілкування з безтурботною інтернаціональною туснею на спокій та відпочинок. Ми зупинилися в пансіоні неподалік з кращими умовами, в якому ми були єдиними клієнтами. Там також були дерев’яні будиночки, але стояли вони на землі. По всій території пансіону цвіли квіти і повітря ввечері було переповнене їх ароматом. Вечеря і сніданок у нас були в альтанці з низеньким столиком та м’якими пуфиками для сидіння. Я не шкодую про те, що ми не зупинились в пентхаузі на дереві і не відчули атмосфери цього місця, але жаба з цього приводу мене давить до цих пір. :)))

КУХНЯ ТА ХАРЧУВАННЯ.

Після української далеко не кожна кухня в світі може сподобатись, але в Туреччині з їжею та харчуванням якось взагалі напружено вийшло.

Ну по перше, як в кожній мусульманській країні там ситуація з спиртним не найкраща. Ні, звичайно алкоголь в супермаркетах продається, але його якість залишає бажати набагато кращого. Ми двічі спробували придбати вино, але обидва рази воно було просто жахливе, його важко пити навіть, якщо сильно хочеться і більше нічого. :) Це був другий раз в моєму житті, коли я не зміг допити вино, яке придбав. Перший був в 9-му класі, “Приморське” з пакету. :) Я пиво не вживаю, але за словами моїх товаришів, був лише єдиний вид пива, яке просто можна було пити, це Efes. В Стамбулі ми познайомилися з хлопцем з Туркменістану, за його словами горілка також жахлива. Ми її скуштувати не ризикнули взагалі. :)

Перші страви в Туреччині такі як в усіх арабських країнах. Найкраще що може бути це щось на зразок соковичного (lentil) або томатного супу без м’яса. Є перша страва ідентична до польських фляків та румунської чорби де бурте, це суп з коров’ячого рубця. Цікаво, що в Туреччині воно також вважається національною стравою, але наступати втретє на ті ж самі граблі я вже не хотів. :) Слово чорба (corba) турецькою так само як і румунською означає суп.

Що стосується других страв, то звичайно, що свинина відсутня взагалі. Не скажу, що я маю щось проти яловичини або курятини, але принаймні курятина досить швидко набридає. М'ясо завжди м'ясо тому другі страви можна їсти досить спокійно. Єдине потрібно підібрати гарнір, який вам більше до вподоби. Мені наприклад подобається варена картопля кусочками або пюре, але в Туреччині чомусь завжди була картопля фрі. Овочеві салати нарізані надзвичайно дрібними шматочками, так що навіть смак овочів майже не відчувається. Замість майонезу або олії в них майже завжди використовується сметана.

В принципі словом ресторан в Туреччині називається щось на зразок наших закладів загального харчування з надзвичайно обмеженим вибором страв. Це буквально 8 страв, з яких лише 3 з мясом. Скажімо мене серед цих 8 страв половина аж ніяк не приваблювала. Через це та частково через насичений щільний маршрут по ресторанах та кафешках ми сиділи небагато і тому зазвичай їли там де це можна було зробити швидко. В цьому нам допомагали точки з різноманітними дьонерами (döner) та кебабами (kebab). Вони в Туреччині продаються на кожному кроці, як у нас хотдоги. І потрібно сказати, що вони досить смачні. Їх ціна та розмір залежать від міста. В середньому звичайний дьонер з курятини коштує 2 YTL, але ціна iskender kebab може досягати 8-10 YTL. Досить часто за 2-3 YTL можна було одразу придбати набір з дьонера з айраном. Айран (ayran) – це прохолодний напій, який утворюється шляхом розбавлення турецького йогурту (див. нижче). Як би це не звучало дико, але можу сказати, що особисто мені було смачніше з’їсти дьонер з айраном, ніж ідти до ресторану і давитися там скажімо рисом з курятиною та овочевим салатом. Знайомі нам європейські ресторани в Туреччині можна знайти лише в туристичних містах.

Окрім дьонерів намагалися купувати їжу в місцевих магазинчиках та супермаркетах. Щоб не займатися нікому не потрібною писаниною одразу скажу, що вона жахлива. Будь яка турецька ковбаса набагато гірша за нашу найдешевшу сойову, у неї навіть колір не такий як має бути. Солоні огірки таке враження, що з величезною кількістю солі та оцту одночасно. Їсти можна, але без жодного задоволення. Йогурт – це національна турецька страва і не спробувати її ми не могли. Турецький йогурт – це звичайний кисляк, який я в дитинстві терпіти не міг. Айран, який з нього робиться мені сподобався набагато більше. Єдине, що в Туреччині дійсно смачне – це солодощі. Ось їх можна їсти і їсти. Володя серед нас був рекордсменом з поїдання солодощів, він за раз міг з’їсти, наприклад, 600 гр пахлави. :) Щоправда почувався він після цього не найкращим чином, сказав, що один з видів пахлави йому сподобався більше за інших, але він не пам’ятає який саме. :) Вибір солодощів великий і перепробувати можна все не одразу. Всім сподобались і турецькі лукуми. Їли їх за будь якої нагоди і вирішили саме їх привезти в якості сувенірів і друзям, і колегам на роботу. У нас на Батьківщині можна скуштувати лише один-два види, які називаються рахат-лукум, але в Туреччині є кілька десятків абсолютно різноманітних лукумів. І цікаво, і смачно. :)

Скажу відверто, що перед тим як відлітати додому, я написав мамі СМC і попросив приготувати мені борщ та варену картоплю з відбивною з свинини. :)

ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ ТА ПАМ'ЯТКИ ІСТОРІЇ.

В цьому розділі я не буду детально описувати всі визначні місця Туреччини, які довелось побачити протягом цієї мандрівки, тут ні слова не буде сказано про те як саме кудись потрапити та про місце в історії тієї чи іншої пам’ятки, для цього є безліч путівників на будь який смак та гаманець. Єдине, що ні в якому разі не купуйте щось на зразок російського “Поліглота”, це просто макулатура.

Туреччина надзвичайно велика країна і побачити там абсолютно все ви не зможете ніяким чином. Нажаль часто густо в путівниках абсолютно все змальовується однаково гарно і важко зрозуміти що саме найбільш цікаве, тому я зупинюсь лише на своїх абсолютно суб’єктивних враженнях від того чи іншого місця і сподіваюся, що вам ця інформація буде корисною. Звичайно обов’язковим елементом опису буде кошторис витрат. Для того, щоб остаточно визначитись з тим, що вас найбільше приваблює рекомендую переглянути фото. На мій погляд це найбільш об’єктивне мірило привабливості тієї чи іншої пам’ятки.

1. Едірне. Мечеть Селімія та поруч з нею пам’ятник її творцю Мімар Сінану. Має 4 мінарети висотою 71 м кожний з трьома балконами. Це другі в світі за висотою мінарети після Мекки та найвищі в Туреччині. Відвідування безкоштовне, мечеть гарно підсвічена вночі.
2. Ечеабат. Екскурсія на цілий день з транспортом по всьому галіполійському півострову по меморіалу битви турецьких військ з австрало-новозеландським батальйоном під час I-ої Світової – 45 YTL. На цю екскурсію ми не поїхали, обмежились лише оглядинами меморіалу з макетами в Ечеабаті, присвяченого цій битві. На мій погляд ця екскурсія не вартує цих грошей, принаймні для слов’ян це не настільки цікаво. Як на мене набагато цікавіше було подивитись на одну з фортець, що по обидва боки охороняли Дарданелли в його найвужчому місці (2 км). На нашому березі знаходилась фортеця Кілітбахір (Kilitbahir Kale). Нажаль потрапити в середину ми не встигли, оскільки вона зачинилась о 17-00, але й зовні там було на що подивитись.
3. Чанаккалє, Троя. В самому Чанаккалє рекомендую подивитись на троянського коня, який знімали у відповідному фільмі в Голівуді. Він виглядає набагато ефектніше та цікавіше за потвору з дошок, що знаходиться в музейному комплексі в Трої (10 YTL). Гомерівська легенда приваблює багато туристів до Трої, але саме античне місто не може чимось вразити.
4. Анкара. Старе місто з тих часів, коли Анкара ще не була столицею Туреччини, збереглося до наших днів і знаходиться всередині фортеці Хісар. Це надзвичайно бідне поселення з маленькими будиночками і вузькими вулицями, але з пагорбу, на якому воно знаходиться, сучасну Анкару видно як на долоні. Скоріш за все вартий уваги і мавзолей місцевого Леніна – Ататюрка. Через брак часу всередину ми потрапити не встигли, але зовні він виглядає значно помпезніше за мавзолей свого радянського колеги. Потрібно обов’язково побувати в мечеті Кочатепе (Kocatepe), безкоштовно. Це найчарівніша мечеть у Туреччині. Якщо буде час, то не погано відвідати місцеві турецькі бані (hamam), буде вдвічі дешевше ніж в Стамбулі (40 YTL).
5. Каппадокія. Це дивовижне місце, тут все абсолютно незвичне і варто подивитись якомога більше місць. Для більш-менш повноцінного ознайомлення з цим унікальним куточком всесвіту потрібно 2 дні. Намагайтесь подивитись найбільш різноманітні пам’ятки. Поселитись краще за все в самому серці Кападокії - селищі Гьореме (Göreme). Всі пам’ятки знаходяться або поблизу маленьких сіл, або безпосередньо в горах, тому зафрахтоване на цілий день таксі дозволить виграти чимало часу. Перший день (таксі 160 YTL) - комплекс церков Гьореме (музей під відкритим небом Гьореме) (10 YTL), Чавушин (Cavusin), монастир Зелве (Zelve), долина Девре (Devre), фортеця в Ортахісарі (Ortahisar), прогулянка однією з долин поблизу Гьореме (скоріш за все жовта або біла). Все окрім комплексу церков Гьореме та фортеці в Ортохісарі (здається 5 YTL)– безкоштовно. Фортеця вже була зачинена і довелось залазити через вікно безкоштовно. Другий день (таксі 240 YTL) - підземне місто Дерінкую (Derinkuyu) (10 YTL), каньйон Іхлара (Ihlara) (5 YTL), село Белісірма (Belisirma), монастир Селіме (Selime) (? YTL). З екскурсій 2-го дня найцікавішим був монастир Селіме, у ньому знімали епізод з “Зіркових війн”. В вартість таксі в обидва дні входила вартість відвідування всіх місць, які потребували плати за вхід та обід 2-го дня. В долинах Каппадокії росте багато яблунь та винограду, тому осінню за харчі в дорогу можна не турбуватись.
6. Анталія та околиці. Античне місто Перге (Perge) (10 YTL), краще за Трою, але в цілому посередньо. Пагорб Химери (Chimaera) – 3.5 YTL (по ISIC 1.75 YTL). З землі виходить природній газ та самозапалюється, йти туди потрібно вночі. Ще одне місце овіяне легендами, але в житті все виглядає досить прозаїчно. Олімп (Olympos) – 2 YTL. Саме античне місто абсолютно не варте на увагу, але місце, в якому воно знаходиться просто казка. Південь Туреччини надзвичайно сильно нагадує наш рідний ЮБК, але з єдиною поправкою – відніміть совок і додайте відмінний сервіс.
7. Демре. Це батьківщина прообразу Санта Клауса (в СРСР – діда Мороза). Саме тут жив Святий Миколай і тут знаходиться його церква (5 YTL). В Україні дорадянських часів саме цей святий дарував дітлахам подарунки 19 грудня, а не Санта Мороз на Новий Рік. Античне місто Міра (5 YTL), збереглися лише театр та некрополь.
8. Фетхіє. На східному березі бухти з пагорбу, на якому колись була фортеця відкривається чарівний краєвид на місто і бухту. Лікійські гробниці (гробниця Амінтаса 5 YTL) – справжній розвідняк. На фотках вони виглядали так таємничо звабливо, а в житті зовсім нема на що подивитись.
9. Бодрум. Мавзолей (5 YTL) та театр (5 YTL), абсолютно нічого цікавого. Фортеця Святого Петра (10 YTL, по ISIC безкоштовно!). Всередині фортеці музей підводної археології. В гавані безліч цікавих яхт та різноманітних човнів. Море в травні було відчутно прохолоднішим, ніж на півдні біля Анталії, окрім нас на пляжі ніхто не купався. :)
10. Сельчук, Ефес. У Сельчуку знаходяться розвалини храму Артеміди, одного з 7-ми див світу. Зараз там подивитись нема на що, але задля того, щоб поставити галочку можна заглянути, все-таки не кожний день доводиться побувати на місці колишнього дива світу. Античне місто Ефес найкраще з античних міст на території Туреччини, це обов’язкова програма. Бібліотеку Цельсія краще за все фотографувати з ранку, можна в обід, але ні в якому разі не ввечері. Якщо вистачить часу, можна подивитись і фортецю в Сельчуку.
11. Ізмір. Одна з головних пам’яток міста – башта з годинником на набережній. Фортеця (безкоштовно) ніяка, але звідти відкривається гарний краєвид на місто та море. Цікаво пройтись по рибному та овочевому базарах. Власне це один базар, на якому продається все.
12. Пергам. В Пергамі винайшли пергамент і стали його використовувати. Це не найкраще й не найгірше античне місто в Туреччині (10 YTL, без жодних проблем можна безкоштовно зайти через вихід ліворуч від входу), але воно надзвичайно гармонійно розташоване на схилі пагорба. До того ж там найчарівніші краєвиди і просто не можна відірвати погляд від пейзажів навколо. Можна годинами ходити поміж шалених червоних маків, які оточують Пергам, дивитись як знизу поміж зеленими пагорбами в’ється річка і уявляти як на сході сонця проходила вистава в театрі, що розташований безпосередньо в схилі пагорбу.
13. Памуккалє, Ієраполіс + Памуккалє – 10 YTL (один квиток). В Ієраполісі (Hierapolis) збереглися фактично лише усипальні та театр. А от Памуккалє це місце, яке обов’язково слід відвідати. Можливо воно не унікальне в світі, але якщо його не побачити, то не можна буде зрозуміти що це таке. 3-5 років тому там стався землетрус і з 2/3 ванночок витекла вода, але навіть і зараз за такого стану Памуккалє справляє сильне враження. За 20 YTL можна було піти в термальний басейн, але ми вирішили безкоштовно зануритись в природні травертинові ванни. :)
14. Стамбул. Блакитна мечеть (безкоштовно), окрім кількості мінаретів нічим не виділяється, відчутно поступається Селімії в Едірне та Кочатепе в Анкарі. Айя Софія (10 YTL) звісно, що не виглядає так шикарно, як храми епохи відродження, але для храму який був збудований в VI ст. (саме існуюча будівля) – дійсно вражає. Напевне перший православний храм у світі. Цистерни (10 YTL), проста та майже буденна річ, але піднесена надзвичайно привабливо. Палац Топкапи (10 YTL), Бахчисарай будувався саме за його образом, тому українця вразити оригінальністю Топкапи не зможуть. За формою Топкапи повністю нагадують Бахчисарай, але вони більші за розміром і безумовно багатше оздоблені. Галатська башта (10 YTL), відверто скажу, що обломився і не пішов наверх. Палац Долмабахче з гаремом (20 YTL, по ISIC 3 YTL + фото – 6 YTL). Це найбільший султанський палац в європейському стилі, трохи тут підживав і помер Ататюрк. Палац надзвичайно розкішний, але дуже великий і досить одноманітний. Фортеця Румеліхісари, не встигли, зачиняється о 16-30. Можна подивитись залишки стін Константинополя, потрібно сказати, що розміри в нього були не маленькі, можна поплавати на поромах через Босфор та вздовж Золотого Рогу та можна ще багато де побувати і багато чого подивитись. Стамбул місто не маленьке і історія в нього давня та бурхлива, тому програму можна скласти і на тиждень. Обов’язково потрібно побувати на місцевих базарах (гранд базар, єгипетський тощо), це заклади, які вже не одну сотню років живуть своїм життям і зберігають традиції пращурів. Це одночасно можливість і побачити місцевий колорит, і купити сувеніри, і побачити різноманітні цікаві речі, які в інших країнах не зустріти. Якщо комусь подобається шопінг, то в Туреччині текстиль вдвічі дешевший ніж в Україні.

Вартість відвідування визначних місць Туреччини досить висока і нажаль майже ніде не надається знижка за студентським. :( Знижку відмінили кілька років тому, але потрібно сказати, що одночасно з цим вартість більшості екскурсій зменшилась десь на третину.

Перед складанням маршруту обов’язково перевірте які дні будуть вихідними для тих пам’яток, які ви хочете побачити і їх час роботи, щоб не цілувати замок, як іноді траплялось із нами. Хоча з нами це було рідко і здебільшого через надзвичайно насичений графік та як наслідок моральну втому. Тим, кому важливо зробити гарні фото на згадку, рекомендую звертати увагу на положення пам’яток відносно сторін світу, щоб було зрозуміло в який час доби можна буде зробити найбільш якісні фото.

Обов’язкова програма:

1. Каппадокія. Це місце не можна ні з чим порівняти, тому що на Землі більше немає нічого схожого. Епізод з “Зіркових війн” там знімали недаремно, тому що асоціації виникають лише з якимось іншими планетами і аж ніяк не з Землею. Таке враження, що вчора ти був на Луні, а сьогодні тебе висадили на Марс. Навіть у людини, яка звикла отримувати нові враження постійно й у великих кількостях, просто зносить дах від вражень. Мозок губиться і ти не можеш зрозуміти де ти і що відбувається.
2. Стамбул - місто, яке одночасно знаходиться в двох різних частинах світу і яке було столицею двох абсолютно різних імперій. Навряд чи потрібно до цього щось додавати.
3. Памуккалє. Ще одна природна аномалія із розряду “краще один раз побачити ніж 100 разів почути”.
4. Олімп. До цих пір не можу забути чарівну атмосферу цього місця. Мені подобаються місця, які ще не за… люди і де можна відчути гармонію з природою. Мої найулюбленіші місця в Криму - бухта Ласпі, м. Айя та м. Казантип. Олімп їм в цьому плані абсолютно нічим не поступається, але на перевагу від Криму в ньому є туристична інфраструктура, яка може значно урізноманітнити відпочинок. Сервіс на найвищому рівні і вам не доведеться обходити місцеві ресторани або пансіонати десятою дорогою, там вам ніхто не зіпсує настрій. Оточена горами затишна бухта, безмежна морська гладь, яка маленькими хвильками просочується між камінням, лагідне сонечко і навколо майже ні душі. Ви не уявляєте як мені хотілось там залишитись бодай на 1 день. :)

Можна 1000 разів почути про ці місця, можна їх 100 разів побачити на фото, але все це не замінить бодай одного разу, коли ви зможете в них побувати і відчути їх атмосферу. Якщо людина перед смертю дійсно бачить найкращі моменти свого життя, то в цьому фільмі знайдуться кадри і для цих місць.

ВИСНОВКИ.

Туреччина досить дорога країна і мабуть не останню роль тут відіграє вартість енергоносіїв. Я вже протягом цього звіту не раз висловлював здивування з цього приводу, але не можу на цьому не зупинитись більш детально. Чого, чого, а цього я аж ніяк не очікував. Повторюсь, але вартість літру 95-го бензину становить 3,5$, а 1 кВт/год електроенергії коштує в середньому по країні 4 грн. Це дорожче, ніж у країнах ЄС!!! Ціна в 3,5$ за літр бензину не може не дивувати й через те, що Туреччина має спільні кордони з Іраном та Іраком. Але Туреччина не купує у них дорогу нафту. Це державні податки, які спрямовуються на розвиток транспортної інфраструктури в країні. І потрібно сказати, що саме на це вони й витрачаються – автомобільні шляхи, мости та розв’язки будуються по всій країні. І це при тому, що все це потрібно будувати в горах і витрати на це значно вищі ніж на рівнині. З іншого боку, досить логічно, що такі дорогі ціни на енергоносії сприяють розвитку енергозберігаючих технологій. Досить часто на даху будинків можна побачити сонячні батареї, які призначені для нагрівання води, котра розміщується в металевих діжках поруч, і можливо для накопичення електричної енергії в акумуляторах для інших цілей. В горах навіть доводилось бачити світлодиодні світлофори, котрі абсолютно автономно працювали на мініатюрних сонячних батареях, які були розміщені над світлофорами. Але найцікавіше те, що такі дорогі енергоносії ніде не економили, лише енергозбереження. Всі вулиці у всіх містах освітлюються, фасади багатьох будинків та історичні пам’ятки підсвічуються і їх підсвітка не вимикається навіть після 0 годин.

Рівень життя в Туреччині досить високий, а при цьому не можна сказати, що ця країна відзначається якимось досягненнями в науці та створює якісь високотехнологічні вироби. Як раз навпаки, Туреччина ними лише користується. Наприклад, по Туреччині їздить найсучасніший автотранспорт, а самі турки виробляють такі авто, що на них страшно дивитись. А за рахунок чого ж тоді турки можуть собі все це дозволити? А все надзвичайно просто, турки знайшли свою нішу на сучасному світовому ринку товарів та послуг. Я б виділив кілька напрямків, які на мій погляд приносять туркам досить вагомий прибуток: будівництво, туризм, легка промисловість, Босфор та Дарданелли. Будівництво я не даремно написав на першому місці. Турки будують не лише все, що можливо у себе в країні, а й по всій Європі, в т.ч. і в Україні. Наприклад, надсучасний стадіон “Донбас-Арена” класу еліт, яких в усій Європі одиниці, будується турками. При цьому на будівництві використовуються найсучасніші технології та найсучасніша техніка. З туризмом все зрозуміло. На території Туреччини знаходиться безліч історичних пам’яток, що належить до абсолютно різних епох та культур, Туреччина омивається трьома морями та має досить м’який клімат, майже вся територія Туреччини вкрита горами. Залишалося лише створити туристичну інфраструктуру та запропонувати відповідний сервіс і це туркам вдалося на відмінно. Будувати як ми вже з’ясували вище вони вміють, а за їхньої природної гостинності сервіс сам собою вийшов в міру нав’язливим. Легка промисловість одна з тих галузей, що не потребує величезних витрат, швидко окупається і за рахунок цього надзвичайно швидко розвивається. Що стосується Босфору, то для його експлуатації жодних зусиль докладати не потрібно, лише потрібно було завоювати. :) І заради справедливості зауважимо, що хто тільки не хотів вибити турок з Босфору. Певною мірою можна сказати, що турки роблять те, що інші в Європі робити не дуже хочуть. Принаймні абсолютно впевнено можна стверджувати, що задля цього всього великого розуму не потрібно, а результат як ми бачимо непоганий виходить. А можливо в Туреччині просто урядовці не крадуть. :)

Багато наших співвітчизників надають перевагу відпочинку в Туреччині через м’який клімат та гарний сервіс. До того ж все це за досить невеликі порівняно з європейськими курортами гроші і без жодних візових “залізних завіс”. Але для людини, яка не обмежує себе лише пляжем та морем Туреччина відчиняє таємниці своєї багатовікової історії і демонструє дивовижні речі. Територія сучасної Туреччини була серцем двох абсолютно різних імперій (Візантійської та Османської) і займала досить важливе місце в діяльності ще двох (Великої Греції та Великого Риму). Кожна з цих цивілізацій залишила свій слід в турецькій історії і по цей день присутня на Туреччині своїми мовчазними пам’ятками. Навіть ці залишки колишнього розквіту дають нам змогу відчути колишню могутність цих імперій. Звісно з часом вплив будь-якої події стає все менш помітним, але це лише через те, що люди до неї адаптуються. Сучасний Стамбул і досі є яскравою сумішшю двох протилежностей: Візантії та Османів. В якому ще куточку світу можна знайти країну, яка має стільки яскравих сторінок в своїй історії? Додайте до цього без перебільшення просто феноменальні пам’ятки природи, такі як Каппадокія та Памуккалє, і ви зрозумієте чому свою травневу відпустку я вирішив провести саме в Туреччині. :)

Всі фото з цієї 16-денної подорожі західною половиною Туреччини можна переглянути тут: http://nicks.io.ua/album196877.

Посилання:
Туреччина в мініатюрі - http://www.miniaturk.com.tr/eng/MiniaturkRehber.asp
Мапи автошляхів, окремих міст та міського транспорту - http://svali.ru/all_pictures/89/1/index.htm?page=999&filter
Топографічні мапи та GPS-координати - http://bardjur.fizteh.ru/maps/turkey.html



Создан 10 фев 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником