Найпотужніші та найбільш вражаючі фортеці XIXст. у східній Європі.

Форт "Пшемишль" та форт "Тараканів".



Цього року взимку окрім катання на лижах я намагаюсь їздити по тих місцях, які не втрачають своєї привабливості в цю пору року. З початку зими вже була серія подорожей по ДВТ, а на 23-24 лютого я вирішив оглянути найбільш потужні військові об’єкти XIX ст., які збереглися на території України. Це зовсім інша епоха і в ній був зовсім інший підхід до фортифікаційних об’єктів. В XIX ст. фортифікація вже не виглядала настільки грандіозно, як середньовічні фортеці, але вона ще не втратила своєї романтичної привабливості, її вже почали маскувати і ховати в грунт, але вона ще продовжувала виглядати надмогутнім монументом і вражати своєю неприступністю. Таким чином на день захисника Вітчизни виходила тематична подорож на військові об’єкти минулого. :)

Форт "Пшемишль" (Перемишль, в оригіналі Przemysl).

На перший день для оглядин був обраний комплекс оборонних споруд міста Пшемишль. Це була найпотужніша фортеця кінця XIX ст. в східній Європі, і в усій Європі з нею могла конкурувати лише французька фортеця Верден. Комплекс оборонних споруд Пшемишль складався з 15 головних і 42 допоміжних фортів, які огортали місто 45-км кільцем. Після II-ої світової Пшемишль належав Радянському Союзу, але у 1951 році Сталін проміняв його на вугілля Кристинополя. Зараз Пшемишль – польське місто, але 6 допоміжних фортів від міста-фортеці Пшемишль залишилися на території України. Вони були збудовані на підході до одного з основних фортів (Седліска або Саліс Согліо, в оригіналі Siedliska або Salis Soglio) і отримали назви від найближчих сіл чи урочищ: “Дзєвєнчиці”, “Поповичі”, “Марушка ліс”, “Плешевичі”, “Биків” та “Лисічка”. Фортеця “Пшемишль” була збудована Австро-Угорщиною і приймала участь в бойових діях I-ої світової. Саме східні укріплення прийняли на себе масований удар російської армії восени 1914 року. Першу облогу Пшемишль вистояв, але другу не зміг і австро-угорські солдати за наказом командувача фортеці генерала Кусманека підірвали фортецю. 22 березня 1915 року російська армія ненадовго зайняла Пшемишль, але це вже була не фортеця, а руїна… вся військова інфраструктура та комунікації були знищені.

Враховуючи, що форти знаходяться в безпосередній близькості від кордону, було вирішено одразу зареєструватися у прикордонників, щоб не втрачати потім дорогоцінний час на з’ясування стосунків. Хоча в іншому випадку нам можливо було б де безкоштовно заночувати. :) Найближчий населений пункт до фортів це с. Поповичі Мостиського району Львівської області і там є прикордонна застава. До Поповичів можна досить легко дістатися від Шегинь. Наш водій ще з Шегинь зателефонував прикордонникам і прямо в Поповичах нас зустрічав прикордонник. Він не лише виписав собі наші паспортні дані, а й супроводжував нас по всім укріпленням в межах своєї ділянки, за яку він відповідає. Таким чином ми не лише зареєструвалися у прикордонників, а й отримали гіда. Не то, щоб він нам так багато розповів про історію форту, але він достеменно знав де саме знаходяться потрібні нам укріплення і ми зовсім не гаяли час на пошуки. Враховуючи, що на дворі був дощ і ми відверто мали місили багнюку в полях та полях це було зовсім не зайвим. В принципі шукати залишки фортів теж було б цікаво, але інформації щодо них в інеті майже немає, тому не факт, що ми взагалі щось знайшли б.

Маючи провідника ми вирушили на оглядини фортів, йшли з півдня на північ. Першим на нашому шляху опинився форт “Дзєвєнчиці”. Він з усіх “українських” найкраще зберігся, тому нам було де полазити та на що подивитись. В ньому декілька ярусів, досить розгалужена мережа коридорів-тунелів, ціла сітка входів та виходів, немаленький казематний корпус і є навіть глибокий колодязь невідомого призначення. Не схоже на те, що в ньому була вода, в середину ведуть східці з металевої арматури, а зверху в стелі закріплений металевий крюк. Нажаль зараз східці збереглися лише з самого верху колодязя, тому спустись донизу і перевірити що там немає можливості. Можна лише припустити, що або він веде до підземного тунелю, який сполучав “Дзєвєнчиці” з іншими фортами, або його використовували як склад боєприпасів, опускаючи їх під землю з метою безпеки. Другий варіант виглядає більш імовірним, так як “Дзєвєнчиці” був лише допоміжним фортом і навряд чи було можливо з’єднати підземним тунелем всі форти в 45-км колі навколо Пшемишля.

Після оглядин “Дзєвєнчиці” ми вирушили лісовими стежками до форту “Поповичі”. Протягом всього нашого шляху зустрічалися залишки від окопів, якими сполучалися ці два форти. Незважаючи на те, що пройшло вже надто багато часу, контури окопів проглядалися досить чітко. Від самих “Поповичів” залишився лише пороховий склад, який на вигляд нагадував гараж.
Наступним на нашому шляху мав бути форт “Марушка ліс”, єдий окрім “Дзєвєнчиці”, який досить непогано зберігся. На відміну від лише порохового складу “Поповичів” він частково зберігся. Можна було побачити, що він був декілька ярусним, багато бетонних глиб, але оцінити його структуру по вцілілим залишкам майже не можливо.

Після цих трьох фортів ділянка нашого провідника-прикордонника закінчилась і далі ми могли розшукувати 3 інші форти лише власними силами, тому зважаючи на те, що північна група фортів (“Плешевичі”, “Биків” та “Лисічка”) майже не збереглася, ми вирішили повертатися назад до Поповичів і не місити багнюку в пошуках декількох вцілілих розвалин. Зворотній шлях пролягав поряд з газовою вежею, а в лісі по дорозі від “Поповичів” до “Марушки ліс” ми зустріли газовий вентиль і що цікаво вони жодним чином не охороняються. Таке враження, що будь хто може перекрити поставки газу на Європу. :)

У кого є шенгенська мультивіза той досить легко може вирушити на вихідні на оглядини основних фортів Пшемишля, які звичайно набагато більші за допоміжні. Прямо в Шегинях, з яких ми вирушили до Поповичів є прикордонний перехід до Польщі. Кому цікаво, той може переглянути фото всіх основних 15 фортів Пшемишля, які знаходяться на території Польщі:

Мапа фортів http://www.przemysl24.pl/img/twierdza/mapa-twierdzy-nowa.jpg
Фото залишків всіх 15 основних фортів Пшемишля
http://www.przemysl24.pl/twierdza_przemysl_opisy/fort-1-siedliska-salis-soglio.html
Історія і фото форту Седліска або Саліс Согліо http://www.wiadomosci24.pl/artykul/przemysl_historia_fortu_siedliska_i_borek_27724.html
Інтерактивна мапа фортів (клікаешь в зображення форту і з'являється його опис і фото)
http://twierdza11.republika.pl/fort/fort.html
Історична інфа http://www.greatwardifferent.com/Great_War/Przemysl/Przemysl_00.htm
http://www.kki.krakow.pl/pioinf/przemysl/dzieje/twierdza/twierdza.html

Тараканівський форт.

В програмі другого дня значилася вже інша фортеця XIX ст. – Тараканівський форт, що знаходиться зовсім поруч з м. Дубно. Він майже одноліток форту “Пшемишль”, також був збудований наприкінці XIX ст. На той час це були західні кордони Російської імперії і саме для їх захисту і потрібен був Тараканівський форт. Його почали будувати в 1860-х роках, а завершили будівництво в 1885-1890 р.р. Протягом цього часу жителям 10 сусідніх сіл було заборонено будувати будь-які споруди з каменю, на будівництво форту були виділені десятки мільйонів карбованців і кинуті величезні людські ресурси. Окрім каменю для будівництва форту використовували і новий на той час матеріал – бетон. Форт будували як самостійну бойову одиницю і він був майже на автономному забезпеченні. Окрім військових приміщень він мав хлібопекарню, пральню, церкву, морг, телефонний зв'язок і 3 колодязі з водою. Один відкритий для користування у мирний час, один закритий для охолодження керосинових двигунів електростанцій і ще один також в безпечних приміщеннях для забезпечення водою гарнізону з насосом для накачки води в баки на 3000 відер. Форт являє собою ромб розміром 240х240м зі скошеним західним кутом, товщина стін досягає 2м. По периметру він оточений сухим ровом шириною до 13м і висотою до 6м. Стіни рову укріплені цегляною кладкою. З тилу форту був висувний металевий міст через рів, а також був зведений дерев’яний міст через Ікву. Від земляних валів до центру форту ведуть широкі коридори, в яких була безліч пасток та маса відгалужень. Сам форт частково знаходиться всередині валів, частково під землею, а артилерія знаходилась зверху на валах. В середині валів знаходилися так звані безпечні каземати, які допомагали підтримувати головний фортечний вал. Вважається, що в форту було 2 наземних поверхи та 3 підземних. Ядро форту складалося з величезного двоповерхового приміщення, в якому розміщувалися житлові, складські та господарські приміщення.

На кінець XIX ст. Тараканівський форт являв собою чудо інженерної думки та зразок конспірації і був справжньою перлиною фортифікаційного мистецтва. Але його будували росіяни… :) Коли форт вже був повністю збудований виявилось, що його може обстрілювати артилерія з-за сусіднього пагорба і навіть не буде видно звідки стріляють. Одним словом: “Збудуємо – подивимось, не вийде – поміркуємо”. :) Через це форт вже на початку XIX ст. був залишений росіянами і… звісно, що зайнятий австрійцями. :) Росіянам вже необхідно було відвойовувати збудований власними силами форт. :) Все-таки не ту країну Гондурасом назвали. :) Відвоювали його росіяни під час Брусиловського прориву 1961 р., хоча серйозних боїв у форті не було і він майже не зруйнований. Тараканівський форт набагато більше постраждав від часу, ніж від бойових дій. Справа в тому, що в його стінах були водостоки і звісно, що коли форт покинули вони позабивалися і вода почала руйнувати його. Радянська влада спробувала була використовувати форт під склад, але вологість приміщень не дозволила це зробити.

Незважаючи на те, що Тараканівський форт закинутий і недоглянутий, він просто вражає уяву. Якщо форт “Пшемишль” – це комплекс укріплень і неможливо побачити його структуру, хіба що тільки на папері або уявити, то Тараканівський форт це абсолютно цілісна бойова одиниця разом з усіма його ровами, валами, мостами, будівлями та підземеллями. Довгі склепінні коридори ведуть за собою, стіни дивляться темними очницями вузьких бійниць, запрошують тамбури на входах та виходах, нескінченні коридори постійно переходять з рівня на рівень, де не де завершуються тупиками, трапляються шахти від ліфтів для подачі набоїв для артилерії, кругові кімнати і ще багато різних речей про призначення яких ми можемо лише здогадуватись. По форту можна блукати годинами, хоча заблукати там важко. Його структура читається досить легко, але занадто розгалужена мережа коридорів та тунелів не дає можливості швидко зорієнтуватися де саме ти знаходишся. В цьому може допомогти нумерація приміщень, але видно, що її декілька раз перероблювали і одне приміщення може мати кілька номерів. В принципі ходити по форту треба обережно, так як він знаходиться в аварійному стані (про це попереджує багато позначок фарбою на стінах), але періодично за ним наглядають пожежники і занадто небезпечні речі вони руйнують самі. В більшості приміщень форту сухо і чисто, але є досить вологі, в яких можна навіть пар фотографувати. Форт майже повністю заріс рослинністю і знайти його влітку досить складно, тому потрібно просто йти по дорозі, яка до нього веде і нікуди не звертати. Саме з цієї причини я хотів потрапити до Тараканова взимку, мені хотілося подивитися безпосередньо на його архітектуру і оцінити його міць.

Важко сказати, що міг відчувати супротивник перед фортом, але скоріш за все військова міць і потужність Тараканівського форту його лякали. Адже навіть в такому занедбаному стані форт справляє враження, яке не швидко проходить. В форті відчуваєш якою безпомічною і безпорадною може бути людина перед своїм же творінням. З усіх побачених мною фортифікаційних споруд я б поставив його на друге місце після “Об'єкту 221”. Але тут потрібно враховувати, що “Об’єкт 221” був споруджений в кінці XX ст., а Тараканівський форт в кінці XIX ст. І ще не відомо, якби я раніше побачив Тараканівський форт аніж “Об’єкт 221”, то чи вважав би я саме так чи навпаки. Як не прикро про це казати, але Тараканівський форт нікому не потрібен і продовжує руйнуватись. В Україні досить багато середньовічних фортець, які вражають своєю неприступністю і багато з них виглядають просто чудово, але щодо періоду XVIII-XIX ст., то тут нам нема чим похвалитись. Не думаю, що для відновлення Тараканівського форту потрібні великі кошти і сподіваюсь, що бажаючі його відновити з’являться раніше, ніж він остаточно зруйнується. Якщо хочете, це не менш ніж український форт “Буаяр”. Хочеться вірити, що наші діти зможуть не лише вивчати історію за підручниками, але й побачити на власні очі що таке фортеця XIX ст.

Всі фото фортів "Пшемишль" та "Тараканів" можна подивитись тут.


Создан 25 мар 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником